суббота, 16 июля 2022 г.

Дхарма воєнного часу

 

Дхарма воєнного часу

 

Цей збірник складається з п'ятьох текстів, написаних в березні - квітні 2022, як реакція на численні запитання в ті самі часи коли для багатьох почалося немислиме та неймовірне - в їх життя увірвалась реальна війна. З жахом та цинізмом, люттю та відчаєм, емоційним ступором та паралічем думок...

 

Як перестати жити минулим, яке отруює душу

Вибух у свідомості: поради як не зійти з розуму під час війни

10 порад як зберегти своє здоров'я та самопочуття в умовах війни

Відношення буддизму до вбивства

Синдром того, хто вижив або як подолати відчуття провини.

 Автор тексту Ігор Підгорний
Переклад та редакція Івана Клименка

 

 

1. Як перестати жити минулим, яке отруює душу

 

Мільйони людей опинилися в жахливих умовах, коли фактично, звичний світ, що здавався непохитним та непорушним, вщент зруйнувався. При чому не тільки в переносному сенсі, а й в прямому: коли на голову падають осколки, шматки стекла, штукатурки, а інколи і самі стіни. Це і означає, що світ зруйнувався.

І звісно багато людей переживають посттравматичний синдром. Це означає, що та дійсність з якою вони стикнулися, вона настільки жахлива, не зрозуміла, не звична, що приймати її не хочеться. Це настільки страшно і моторошно, що просто не поміщається в здоровому розумі.

І відповідно, відбувається відчуження від самого себе. Тому що людина не хоче сприймати, ті відчуття, які є, вона не хоче переживати, ту інформацію, яку бачить, не хоче думати, ті думки, котрі виникають стосовно побаченого та пережитого.

"Я не хочу в це вірити...", "не хочу це відчувати..", "я не хочу це слухати...", "не хочу це думати...", "я не хочу бути тим, з ким усе це відбувається...". І створюється уявлення, що людина летить кудись в безодню, бо звична реальність вщент зруйнована і тільки сірий попіл згорівших надій літає в повітрі.

І щоб не зійти з розуму потрібно знайти надійну опору в такій ситуації.

І тому, шукаючи опору, зараз багато людей підсвідомо починає жити спогадами довоєнного життя, коли стекла стояли в рамах, а стіни були непохитні. Не приймаючи реальність люди намагаються втекти в спогади. І ці спогади, ранять не менше аніж бомби чи ракети, тому що минуле ніколи не повернеться.

 

Щоб врятувати психіку від руйнування є легкий шлях: згадувати в яскравих деталях події, запахи, переживання минулого, коли все було гарно та спокійно. Але факт в тому, що минулого не існує. І саме розуміння, що минулого не повернути: що рідний дім розбомблений, улюблений одяг згорів, звична робота зникла, а рідних та друзів не воскресити - це завдає великого болю.

І коли немає надійного опору, розум починає метушитися. Не знаючи, що робити напевно і не маючи мети, розум робить щось звичне але не доводячи його до кінця: починає комусь телефонувати, кудись бігти, починає щось робити не розуміючи для чого або просто впадає в ступор та переживання відчаю.

І постає питання: а як жити зараз в таких умовах, коли звичний світ зруйнований і не впасти у відчай?

 

Минулого немає. Давайте почнемо з цього.

Важливо зрозуміти, що минулого просто не існує. Кожна мить, яка пройшла вона зникає. Цей момент існує тому, що існує пам'ять. Якщо ми забудемо цей момент, це минуле зникне.

Чому я так говорю категорично. Тому що повернути його неможливо, ніяк.

Є таке поняття, як "стріла часу", тобто події розвиваються із минулого в майбутнє. Це означає, що майбутнє ще не наступило, а минуле вже зникло і воно перестало існувати, залишивши по собі тільки згадку.

Улюблений одяг, собака, робота щоб це не було. Кожну мить зникає, непоправно йде в минуле, залишаючи по собі тільки пам'ять.

І звісно, нам хочеться залишається такими ж молодими, повними сил, перед якими відкриті всі горизонти. Але ні. Час зникає, кожна прожити мить йде в минуле.

Я пропоную подумати над цим. Чому? Щоб перестати жаліти про те, чого не існує.

Так, ми були десь на відпочинку, нам подобалося море в Криму, хтось більше любив Єгипет, а комусь подобалася власна дача. Але ми там побули і поїхали, збереглася тільки спогади про це.

Важливо зрозуміти, що так, як було раніше вже не буде ніколи. І не потрібно його намагатися реанімувати, це фізично не можливо.

Можна знову з'їздити на море, в те ж саме місце в Криму, ще раз на дачу але це вже буде по-іншому.

І те, що ми зберігаємо в пам'яті, ми про нього думаємо так, ніби воно реально існує, таким яким воно було минулого разу. Але Крим в який збиралися їхати став російським, в Єгипті підняли ціни та і сама дача змінилася під плином часу.

Пам'ять лише такий собі відеопроектор, що відтворює фільм, який записаний на стару плівку. Так, в ньому ми молоді, красиві, повні сил, але це всього лиш старий фільм. Тому відношення до пам'яті повинно бути адекватним. Це означає, що ми повинні зрозуміти, що цей фільм знятий в минулому є лише фільмом, а не реальністю.

І все, що відбувається з нами, через мить стає продовженням того самого фільму.

Ми можемо проглядати його але розуміти, що цього вже не існує.

Ці події, які зараз відбуваються, дозволяють зрозуміти, що минулого не існує. Коли був дім, ось його немає, була улюблена книга, вона згоріла, дивлюся на місця, де провів своє дитинство, а вони розбомблені.

В пам'яті вони існують, вони там яскраві, живі. Але це всього лиш фільм, не реальність.

І тоді стане легше, і тоді прийде розуміння, що минулого в яке хочеться повернутися, його немає і ніколи не було, це були лише спогади.

Дуже важливо не реанімувати майбутнє, лити сльози та віддаватися розпачу, а набагато здоровіше думати, яким я хочу бачити майбутнє і робити, щоб бажане майбутнє настало якомога швидше.

Вы отправили

І таке відношення цілюще. Тому що минулого не існує, а майбутнє наступить. Воно завжди наступає, питання в тому яким воно буде, які причини створимо, щоб наслідки нас радували.

Замість того, щоб піддаватися жалю до себе, набагато здоровіше думати, яким я хочу, щоб було майбутнє, і що я можу для цього майбутнього робити. І робити це.

 

Чому ми говоримо, що спогади про майбутнє травматичні?

Не самі спогади травматичні. Їх згадувати можна. Фільми ж старі ми переглядаємо? В цьому немає проблеми і в спогадах немає проблеми.

Проблема виникає тоді, коли з'являється прив'язаність до спогадів. Коли я не хочу сприймати теперішнє і втікаю в минуле і прив'язуюся до нього.

Але проблема в тому, що минулого не існує. Для того, щоб сходити в туалет, не можна сходити в нього в минулому. А для цього потрібно відкрити очі. А як тільки я відкриваю очі, я бачу дим, я чую вибухи, відчуваю як земля здригається. І виходить так, що знову закриваю очі, бо страшно. І сходити в туалет, приготувати їжу, навіть запалити свічку не виходить. Жити в теперішньому не виходить.

І важливо зрозуміти, що спогади про минуле це всього лиш фільм. За рік ми знімали 365 серій цього фільму. Ми можемо переглядати їх. Питання тільки у відношенні. Чи підміняють спогадами теперішню реальність? Де наша увага? В минулому чи в сьогоденні?

 

Коли минуле романтизується, то хочеться, щоб воно знову з'явилося, бо воно ж таким було. Але таким, воно ніколи не буде. Майбутнє завжди буде іншим аніж минуле. Такий закон світу.

Не можуть ті ж тролейбуси, які їздили в 60-х роках їздити в 2022 році. Так не буває. Автобуси будуть іншими, одяг буде іншим, вік буде іншим, ми всі станемо старшими.

Тому бажання відновити минуле це помилкове по своїй суті. Тому що минуле ніколи не відновити. Можна тільки створювати майбутнє.

Останні 20-30 років Росія хотіла жити минулим, але не можна жити минулим. Можна тільки створювати майбутнє. Це головна помилка тих, хто боїться думати про майбутнє.

І сама спроба повернутися в минуле буде невдалою. І людина в якої це не вийде, буде відчувати ще більше напруження, невдоволення, образи, відчаю та гніву на себе і на ввесь світ.

 

І тому, набагато цілюще і здоровіше думати:

1) яке майбутнє я хочу?

2) що потрібно зробити, щоб майбутнє таким стало.

Я впевнений, що зберегти здоров'я, емоційний стан, спокій та ясність розуму це зараз наша відповідальність. Для того, щоб ясно думати про майбутнє і чітко розуміти, як потрібно діяти сьогодні, щоб це майбутнє настало таким, яким ми його хочемо якомога швидше.

Це і є ті причини, наслідком яких буде те майбутнє, про яке ми мріємо і хочемо.

 


 

 

 

 

 

 

 

2. Вибух у свідомості: поради як не зійти з розуму під час війни

 

Цей гайд буде складатися із чотирьох тем: розуміння змін, дисципліни - основи ясного розуму, планування: що ви будете робити?, визнання болю: енергія для змін та 10 дієвих порад на кожен день.

 

Частина 1. Розуміння змін

Для того, щоб не впасти в дипресію усвідомлюйте змінність.

Немає нічого в світі, що б залишалося таким, як є, незмінним.

Це важливо спочатку зрозуміти, потім зрозуміти ще глибше, а потім пережити це відкриття.

Усвідомлюйте змінність, кожен момент може змінитися. І тому, якщо щось змінюється на ваших очах, то усвідомлюйте змінність. Якщо щось відбувається не так, як ви собі уявляли, то усвідомлюйте змінність. Якщо порушуються якісь правила та звички, то усвідомлюйте змінність.

Усвідомлення змінності, дозволить не прив'язуватися до того, що існує і набагато легше адаптуватися до змін.

Думайте про те, що все змінюється. Ми з кожним роком старіємо, наше тіло слабшає,  шкіра змінюється і обов'язково наступає день, коли помремо, в когось цей день раніше настане, в когось пізніше але обов'язково ці зміни відбудуться.

Ті, хто був під бомбами і вибухами більше зрозумію істинну суть речей. Перед обличчям смерті не важливо в чому ти одягнутий, яка в тебе машина, який в тебе статус.

І таке розуміння приводить до перегляду цінностей тих речей, які до цього були такими важливими, особливими і незамінними.

Глибоке розуміння змінності та смерті вирішує всі ментальні та емоційні проблеми. Не важливо те що, хтось не так подивився, щось не так сказав, позбавляє від заздрощів, від чіпляння за своє, бо своє може зникнути в одну секунду від попадання снарядів.

Війна вчить те, що раніше здавалося цінним - зовсім не таке вже й цінне, щоб взяти із собою при від'їзді.

Те, що було важливим - не настільки вже й важливе.

Те, що було потрібним - не настільки вже й потрібне.

І навчила цінувати прості речі: радіти можливості дихати, слухати тишу, бачити безкінечне весняне небо, мати свідомість, щоб все це відчувати.

Втративши щось одне, ми знаходимо щось інше.

Для багатьох це неймовірне і шокуюче відкриття: важливо не так і багато.

Факт в тому, що це так і є. Того, що змінюється, тимчасового, швидкоплинного - багато.

А головного, важливого, того, без чого дійсно неможна жити - мало.

Воно вміщається в серці...

Ми не хочемо приймати цього факту, тому що хочеться, щоб все залишалося, як раніше. Але це всього лише дитяче бажання, а насправді все змінюється.

І з цього розуміння починається здорова психіка, емоції та мислення.

Є таке поняття як патогенне мислення. Тобто те, що веде до патології: фізичним, емоційним і мисленнєвим захворюванням. Воно засноване на неприйнятті людиною реальності. Наприклад, на неприйнятті змінності, і якщо людина не приймає цього факту, то йому буде з кожним днем все  гірше, дипресивніше, невротичніше, напруженіше і одного разу приведе до патології, тяжкому захворюванню.

Тому одужуйте прямо зараз. Все змінюєтся.

Це потрібно усвідомлювати, розуміти і прийняти в середині себе.

 

Частина 2. Дисципліна - основа ясного розуму

У вашому житті повинні з'явитися правила. Ваше колишнє життя було засноване на звичках.

Наприклад, ви звикли не метушливо встати зранку, йти у ванну кімнату, там робити водні процедури, потім зробити чашку кави і включивши улюблену радіостанцію смакуючи випити цю каву.

Тобто ваше життя було підкорено звичками, таким собі ритуалам.

Фактично, йде мова про те, що звички керують вашим життям і якщо ви чогось не зробили, то відповідно вам стає погано.

Зараз багато чого змінилося і немає зачасту  способів підтримки звичок і це сприймається, як загроза, катастрофа, порушення порядку, закінченість життя і приводить до емоційному тупику і дипресивного стану, який ускладнюється емоційними переживаннями.

І тому, очевидно, що старі звички підтримувати складно: можливо немає стільки одягу із собою, можливо немає великого простору в домі, можливо немає улюблених речей. І тому дуже важливо зараз виробити нові правила, які будуть підтримувати ваш стан.

В житті повинна з'явитися структура, тому що ми діємо спонтанно в залежності від того, які емоції в нас з'явилися. Допустимо, побачив яблуко, з'їв його, побачив новини - засмутився, вийшов на вулиці - тепло, залишився на вулиці.

І спонтанні дії, як правило, будуть підкорені зручності та комфорту. Але це буде відволікати від тієї не зручної нової реальності.

Можна звісно звернутися калачиком в позі ембріону і забутися, але ж не можна пролежати так 20 років. Але їжа від цього сама по собі не з'явиться, гроші необхідні для життя не з'являться.

Тому дуже важливо, щоб в житті з'явилася дисципліна.

Якщо ми говоримо, що потрібно приготувати їжу, то потрібно встати і приготовити їжу.

Відповідальність за себе лежить передусім на нас самих. Тому не треба чекати, що за нас хтось інший й зробить. Тому потрібно волю і мужність, щоб робити те що потрібно.

Дисципліна це не примус і не обмеження свободи.

Дисципліна означає, робити те, що потрібно усвідомлюючи свою відповідальність за своє життя, за свій емоційний стан та розум.

Свідомо вибудовуйте свій день, щоб в ньому з'явилася структура підпорядкована цілям і сенсам. І сенс не в тому, щоб переживати негативні думки, котрі в черговий раз заганяють нас в патогенне мислення.

Дисциплінованість і дисциплінована поведінка, це одне з ключових моментів у подоланні невротичних і дипресивних станів і розладів. І важливо, не перегинати палицю і залишати можливість для змін, котрі обов'язково з'являться.

 

Частина 3. Планування: що ви будете робити?

Дуже важливо виробити план власних змін

Зробіть, як вчинив Робінзон Крузо, коли потрапив на безлюдний острів. Він довго не знав, що робити, мучився і знайшов рішення. Робінзон взяв паличку і написав на піску плюси та мінуси положення в якому він опинився.

Це дуже допомогло Робінзону визначити плюси, які ховалися за емоційними переживаннями, бо мінуси були і так очевидні.

Зробіть те ж саме. Візьміть папірець, розділіть на дві половини (плюси і мінуси), скористайтеся цим старим прийомом, який до цих пір працює: напишіть мінуси, вони з'являться дуже швидко. Потім напишіть плюси, які зараз є у вашій ситуації.

І ви побачите, що до багатьох речей ви перестали прив'язуватися, багатьох людей ви переоцінили, а із багатьма хорошими людьми ви познайомилися.

У вас тепер є можливість для того, щоб ще раз обдумати своє життя і чим ви хочете займатися в майбутньому. У вас є можливість для того, щоб змінити самого себе.

Подумайте, які особисті якості вам допомогли, які якості завадили. Чи були ви достатньо зібрані, уважні, чутливі, комунікабельні? Чи замикалися ви в собі?

І таким чином, ви отримаєте основу для роздумів про зміни. Можливо, вам потрібно розвивати мужність, можливо, вам потрібно більше уважності, можливо, вам потрібно більше чутливості, можливо, вам потрібно не боятися спілкуватися з людьми?

Ця ситуація, яка зараз вийшла, це основа для змін, це вказівник змін, тому що, те на що ми надіялися - не спрацювало. Наприклад, соціальний стан або фінансова спроможність не спрацювали, а спрацювало щось інше.

І тому є можливість переоцінити свої якості, свої риси характеру, що здавалося раніше не змінним.

І задуматися, як це змінити. А за тим, скласти план цих змін і реалізовувати його.

Не думати як було жахливо, а думати, що потрібно змінити, щоб більше так погано не було і вийти з тієї ситуації, яка склалася зараз оновленим.

Це дуже просто. Наприклад, в перший день поставте за мету сказати приємну річ: похвалити, підтримати або зробити комплімент одній людині, на другий день повторіть це з двома людьми, на третій - з трьома. Робіть доти, доки ви не відчуваєте, що робити це легко, просто і без зусиль. Це означає, що ви навчилися бути більш приязним та комунікабельним. Важливо, щоб цей процес ви не ускладнювали і не робили занадто важливим. Якщо ви будете робити це складним, важким і неможливим - це означає, що старий Я не хоче змінюватися і шукає привід ухилитися від змін. Не піддавайтеся йому, у вас все вийде.

 

 

Частина 4. Визнання болю: енергія для змін

Зараз багато хто переживає біль. Біль, яка виникла з різних причин. Біль втрати місця проживання, біль втрати рідних, біль від нерозуміння того, що відбувається, біль від усвідомлення того, що я це відчуваю.

Видів болю буває дуже багато і кожен з нас переживає зараз різні види болю, на різних рівнях, різної сили і в різній формі.

І звісно, ми говоримо, що нам боляче, нам не хочеться це відчувати, хочеться випити такого заспокійливого від якого стало б легше.

Біль - це природня реакція організму на порушення цілісності. Коли проколюємо палець, нам боляче, коли звужуються судини в голові виникає головна біль.

Важливо, не відмежовуватися від неї, а прийняти її. Тому що там, де болить, те необхідно змінювати, покращувати, реорганізовувати, перебудовувати.

І якщо болить про те, що дім зруйнований, варто думати, який будинок зробити.

Якщо болить про те, що хтось із близьких загинув і залишилися самі діти, то потрібно думати, як виховувати цих дітей.

Якщо болить про те, що немає роботи, то варто шукати її і бути готовим працювати.

І нехай біль стане пальним для змін, для того, щоб вийти із звичної шкарлупи в якій часто кожен з нас живе.

Нехай біль виходу із звичного життя послужить можливістю побудувати нове життя. Тому що, якщо ми не будемо відчувати болі, нам буде здаватися, що уже все добре, все налагодилося. Ні, це ми просто перестали відчувати біль.

Сприймайте біль, як поворотний пункт в якому потрібно перестати їхати в одну сторону, а повернути в іншу.

Біль буде негативною і руйнівною, якщо ми будемо слідувати своєму минулому.

Біль буде позитивним сигналом, якщо ми будемо думати, що нам необхідно зробити.

І у вашій можливості зробити так, щоб біль вас надихала на подолання нових меж.

І чим більше ви будете працювати для майбутнього, тим швидше мине біль і ви досягнете своїх цілей.

Тому ставте перед собою цілі і досягайте їх.

 

Приклад з життя

Хочу привести приклад своїх знайомих, які, мабуть, втілюють стан більшості людей України.

Так от, вони говорять, що зараз все більше себе знаходимо в стані апатії і байдужості до оточуючого світу, всі дії звелися до звичних і примітивних, впритул до того, що цілий день в позі ембріону лежимо втупившись в одну точку. Вони говорять, що перестали навіть відчувати своє тіло, емоції та думки і перетворюємося на роботів, які виконують механічну роботу без думок і почуттів.

Такий стан називають фрустрацією - фіксації уваги на негативних переживаннях, які виникають від немислимого і всепроникаючого болю. Болю від того, що на очах розстріляли знайомих людей, болю від того, що поруч вибухають снаряди, болю від розуміння, що в будь-яку секунду твоє життя може закінчитися від розриву бомби, міни чи ракети.

Тому важливо, усвідомите себе в цьому стані, коли все розвалилося. Тобто не розпливатися по емоціям, щоб вони заповнювали мою свідомість безмежно чорними думками, а чітко усвідомити себе, що знаходжуся в цьому немислимому, неймовірному і неможливому стані.

Є дуже проста і дієва вправа по виходу зі стану фрустрації.

Розділіть себе як спостерігача, який бачить, відчуває, думає про те, що відбувається і те, що переживаємо. Це не дозволить вам розтворитися в переживаннях. Тому важливо знайти те я, яке переживає ці емоції.

Для цього особливо нічого робити не потрібно, лиш спостерігати за собою, знайти можливість усвідомлювати і відчувати себе.

Для того, щоб пришвидшити одужання згадати першу тему - змінності. Мирний час змінюється на воєнний стан. Якщо фрустрація почалася, значить вона обов'язково. Біль почалася, значить вона закінчиться.

Також допоміжним стане осмислення теми сенсу свого існування. В чому мій сенс життя, що я роблю, що я реалізую, що цінного в моєму життя?

Невже цінне в моєму житті це механічно виконувати якусь роботу, невже сенс мого життя боятися чи переживати страх, який привів мене в таку фрустрацію. Важливо виявити цей сенс і він стане для вас сонцем, що розплавляє страхи, невпевненості, негативні переживання.

І найбільшою реабілітацією зараз проводити більше часу на природі і спостерігати змінність.

Щоб позбавитися стану фрустрації потрібно робити ці вправи до тих пір, поки ви знову почнете відчувати себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. 10 порад як зберегти своє здоров'я та самопочуття в умовах війни

 

Це питання потребує комплексного підходу. Перш за все треба ясно зрозуміти, що на стан імунної системи впливають емоції, яких під час війни дуже багато. Якщо людина  подавлена, переживає страх, то спротив організму слабшає і піддається атаці вірусів, що несе за собою захворювання.

Тому, перш за все потрібно забезпечити, щоб настрій не був негативним, похмурим і подавленим.

Для цього, передусім, потрібно зняти стрес що неминуче виникає в умовах невизначеності пов'язаних з війною. Тому що стрес, таким чином впливає на психіку, що створює страх.

 

Тому, порада перша, не сидіть в задушливих кімнатах, періодично бувайте на відкритому просторі. Навіть, якщо не дуже хочеться і бракує сил, виходьте на вулицю.

Якщо є небезпека гуляти по місту чи парку, вийдіть хоча б на крильце свого під'їзду, пройдіться навколо дому, щоб бачити небо, простір. Головне, щоб зник ефект "стискаючих стін" і розвіялося враження пригнічення та неминучого згасання.

 

Друга порада

Опинившись на вулиці, переведіть свою увагу із своїх внутрішніх переживань на об'єкти природи.

Підніміть голову вгору і розгляньте, як змінилося небо, відчуйте як вітер змінився із зимового, колючого на лагідний вітерець, відчуйте тепло весняного сонця в себе на обличчі, підійдіть до дерева і уважно розгляньте його, помітьте як бруньки наливаються життям і готові знову забуяти, зверніть увагу на траву, як вона змінила колір, стала більш яскравішою, а в місцях де сонця більше почала підніматися.

 

Третя порада

Прогулюючись, не забувайте правильно дихати, щоб видих був довшим за вдих, це відоме антистресове дихання. Ним варто дихати, коли буваєте на вулиці. А краще себе привчати дихати так постійно, навіть знаходячись на робочому місці.

 

Четверта порада

Знаходячись на вулиці, розглянувши  природу вдихніть в себе життя у виді теплого, світлого, м'якого повітря і видихайте згустки чогось твердого, темного, холодного.

І дихайте до тих пір, поки ваше тіло не насититься життєвою енергією. Щоб кожна частинка організму стала світлою, теплою і живою.

 

П'ята порада

Загляньте в середину себе і визнайте, що вам може бути страшно, ви налякані, ви в розпачі. І варто не блокувати ці переживання, а зрозуміти, що зараз їх відчуває багато людей по всій Україні і ви не один такий, це переживає дівчинка, яка гуляє по вулиці, бабуся, яка сидить на лавці біля свого дому, чоловік, який із серйозним обличчям проходить повз вас.

І є 2 реакції на ці відчуття:

1) Піддатися цим переживанням і замкнутися в собі від всього світу, там же і померти, спочатку емоційно, а потім і фізично.

2) Або ж енергію, яка вас переповнює використати на допомогу іншим. Це дуже легко: можна допомогти своїй старенькій сусідці чи сусідові, принісши їм гуманітарки або сходивши за водою, можна підтримати своїх знайомих в якого рідні на фронті словами вдячності або просто зателефонувати своїм друзям і сказати як сильно за ними скучили і хочете зустрітися та обійнятися. Їх тривога зменшиться і вам стане легше.)

 

Шоста порада

Якщо є можливість, то розслабтеся. Для цього можна використовувати такий прийом як "теплі очі". Приблизно 60-70 відсотків всього напруження в тілі припадає на напруження в очах. Тому, ми розтераємо долоні до появи тепла і прикладаємо їх до очей, щоб розслабилася мускулатура очей, а відповідно і все тіло.

 

Сьома порада

Вправа пов'язана з надпочечниками. Вони виробляють гормони страху і адреналіну, які нас напружують. Їх потрібно розслабити і заспокоїти. Для цієї вправи теж розтираємо долоні до появи тепла і прикладаємо їх вище поясу для прогрівання. Таким чином гормональні реакції стають менші, відповідно відчуття тривоги знижується.

 

Восьма порада

Вправа "розтирання рук". Беріть однією долонею іншу і починайте активно розтирати до появи тепла. На долонях проектується ввесь наш організм і розтираючи їх, ми нормалізуємо тонус організму і збільшуємо внутрішні сили.

Цю вправу слід зробити і з обличчям. Розігрівши долоні, масажними рухами втираємо тепло в шкіру обличчя і голови.

Головне, щоб ви відчували тепло і розслабленість.

 

Дев'ята порада

Очевидно, що сидячи за робочим місцем кровообіг уповільнюється і застоюється. Є не хитра, але дієва вправа.

Опис: встаємо на ноги у вихідне положення і починаємо переминатися з носка на п'ятку ноги. Спочатку стаємо на носочок, потім на п'ятку. Варто робити не менше 30 разів.

Ця вправа сильно активізує  кровообіг в ногах, тому немає застоїв і ви менше втомлюєтеся за робочим місцем.

 

Десята порада

Коли ми переживаємо дипресивний стан та напруження, то природньо, що м'язи плечей та шиї спазмуються, що спричиняє недостатнє насичення головного мозку кров'ю та поживними речовинами, що в свою чергу збільшує відчуття пригніченості, страху і безвиході.  Тому, щоб позбавитися цього стану, от проста і дієва вправа для розслаблення м'язів плечей та шиї, яку можна робити в положенні сидячи.

Опис: плечі піднімаємо максимально вгору і починаємо робити колові обороти. Важливо вправу робити повільно, не поспішаючи. Повторювати мінімум по 3 оберти вперед і 3 оберти назад.

 

Рекомендація до цих вправ:

1) Використовуйте ті вправи, які вам подобаються чи в яких ви відчуваєте потребу.

2) Номерація порад це не послідовність, тому комбінуйте вправи в такому порядку в яку вам подобається.

3) Тривалість по часу і кількості повторень необмежена. Головне не перевтомлюйте себе, робіть стільки, скільки вам комфортно  їх виконувати.

4) Обов'язково після закінчення вправ, сядьте і 5-7 хвилин посидьте в спокої. Дозвольте собі відчути цей новий спокійний, розслаблений стан. Запам'ятовуйте його, щоб наступного разу, коли ви втомитеся вам було легше розслабитися і продовжувати жити.

 

 

 

 

 

 

4. Відношення буддизму до вбивства

 

Буддизм не заперечує можливість вбивства інших людей, за певних умов, якщо є загроза життю.

Тему, яку ми будемо розглядати потребує багато увагу і зосередження, адже ми будемо досліджувати її з йогічної точки зору, тобто дивитися в суть, а не обманюватися тим, що здається.

 

1) Ідея заперечення заперечень

Щоб пояснити цю ідею пропоную звернутися до прикладів, які існують в природі.

Приклад №1

Для того, щоб з'явився метелик, він повинен знищити/заперечити кокон.

Приклад 2

Щоб народилося курча потрібно, щоб яйце луснуло.

Приклад 3

Щоб проросло жито потрібно, щоб насінина  загинула, згнила.

Цих прикладів можна наводити багато, ми цьому їх достатньо, щоб зрозуміти принцип.

Заперечення заперечень - складається із двох заперечень. І так, розглядаємо перше

На прикладі ми бачимо, що метелик заперечує існування гусиниці, паросток заперечує насіння, .

І звичайному розуму цього може бути достатньо. І все життя може здатися, що складається тільки із заперечення. І тоді, все потрібно руйнувати (заперечувати).

Але це помилка. І якщо ми подивимося йогічним оком ми побачимо щось інше. Що саме?

Наявність другого заперечення. Яке нам дозволяє зрозуміти, що заперечення одного дає можливість з'явитися новому.

І таким чином, смерть гусиниці (перше заперечення) не являється самоціллю. Ця смерть являється причиною життя метелика.

І так можна обдумувати над цими прикладами.

Дуже важлива штука, що у випадку з прикладами, які існують в природі, нічого спеціально, штучно створювати не доводиться. Варто відмовитися від старого (гусиниці, яйця, зерна), як нове (метелик, курча, паросток) відбудеться саме по собі, природно.

Так і з природою Будди, для того, щоб вона проявилася потрібно зруйнувати, те чим користувалися раніше - карма і клеші. І розум ясного світла (найтонша свідомість) проявиться сам по собі - природно.

 

 

2) Історія помічника капітана (майбутнього Будду)

Історія звучить так, що в одному з перероджень він був помічником капітана корабля, який одного разу перевозив купців із їхнім товаром та грошима.

Посеред подорожі група матросів змовилася вбити командування корабля і решту матросів, а купців продати в рабство.

Цю змову почув майбутній Будда. Він миттю доніс це капітану. Капітан почувши це, наказав решті команди вбити змовників. Сам Будда особисто вбив кілька матросів.

Після цього вчинку Будда не тільки не потрапив в пекло, як це передбачається, а й переродився в Чистій Землі.

І з'являється питання чому? А відповідь така. Для того щоб відповісти на це питання потрібно згадати 4 етапи кармічної дії (замисел, планування, дії, насолода від результату).

У майбутнього Будди був замисел - запобігти смерті команди корабля та купців,  був план, дії були здійснені і була радість від того, що він допоміг людям.

А чого не було? А не було в цьому клеш і мирських дхарм.

Мотивацією вчинку було вбивство, не заради смерті і радості від цього вчинку, а для того, щоб зберегти життя іншим беззахисним людям.

 

3) Підступність ідей абсолютного добра.

Ігор розповів історію створення біосферного заповідника Асканія Нова, яку йому переповів його знайомий, котрий цей заповідник і створював. Суть цієї історії заключалася в тому, щоб територію заповідника зберегти як є. І тому там не можна було вести сільгосп діяльність, заборонена втрачав худоби, навіть тушили пожежу, щоб зберегти різноманіття рослин, комах і тварин. Такий собі приклад абсолютного добра.

Після пару років, результат увів в ступор працівників заповідника. Адже замість того, щоб розвиватися і буяти різноманітністю рослин, почалося процес бур'янизації. Більш сильні, агресивні рослини почали витісняти всіх інших тендітних травинок та квітинок. І розмаїття почало втрачатися заради якого і створювався заповідник. І ті, хто створював цей заповідник зрозуміли, що було зроблено щось принципово не так як треба.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Синдром того, хто вижив або як подолати відчуття провини.

 

Синдром того, хто вижив це стан в якій людина відчуває провину за те, що він вижив, коли інші загинули.

Перелічу кілька прикладів, щоб стало більш зрозуміло про що йде мова.

Грабіжники, які вривалися в дім вбивали всю сім'ю, окрім однієї дитини. Так часто траплялося, що в живих залишилася тільки вона. І як правило, ця дитина відчувала провину за те, що батьки, брати і сестери померли, а вона залишилася в живих.

В авіакатастрофах, коли майже всі пасажири гинули, а в живих залишалося декілька людей, вони теж відчували провину. А чому я залишився в живих, чому я вижив? - з докором сумління вони запитували самі в себе.

Часто буває так, що в автокатастрофах виживав один із членів сім'ї. Він переживав страшні відчуття вини, що вся сім'я загинула, а він один вижив.

На війні це дуже часто буває, що люди, які виживали, задавалися питанням, а чому нам вдалося вижити?

 

Такий пресинг влаштовують самі собі люди, які виживали. Фактично формується невротичне відношення до себе, яке супроводжується відчуттям провини, розкаянням за вчинений злочин. І зачасту це відчуття відображається в тілі: м'язовими спазмами, підвищенням тиску, головними болями і так далі.

І важливо зрозуміти, що умови, які сформували  синдром, того хто вижив будуть різними: автокатастрофа, терористичний акт, війна і т.д. А наслідки завжди буде однаковими: відчуття провини, образи і агресії.

І завжди будуть люди, які говоритимуть, а чому ви вижили в цій автокатастрофі, завжди будуть докоряти, чому ви залишилися живими після обстрілу будинку.

За часту це не можна логічно пояснити, і залишається говорити про "чудесне спасіння".

 

Я задаю собі запитання, що краще: вижити чи "героїчно" і безглуздо померти. Мабуть краще вижити.

Якщо ви відчули, що з цим літаком щось станеться і ви попередили всіх  кого могли, а над вами сміялися. Ви зробили все що змогли.

Якщо ви інтуїтивно відчули, що потрібно тікати з цього дому, бо він піддасться обстрілу і ви попередили всіх жителів, а частина не повірили. Ви зробили все що змогли.

В тому що людина виживає в результаті своїх вчинків ніхто не винен. Тому що ніхто не знає, як вчинити правильно. Адже той хто попередив про авіакатастрофу він вважає що правий, а ті хто не повірив теж праві, тому що вважають, що такого не може статися. Кожен має можливість обрати свою правду, свою версію реальності.

І я зараз не говорю про зраду. Якщо людина приймає рішення воювати, то його навчають як себе поводити на війні.

Якщо людина приймає рішення бути рятувальником, то він знає про всі ризики та загрози і його навчають як діяти.

Якщо людина приймає рішення стати водієм, вона знає як вести авто, щоб поїздка була максимально безпечною.

 

Є таке поняття як солідарна (спільна) відповідальність. Наприклад, кожна людина відповідає за державу в якій живе. При цьому ми розуміємо, що навіть ця відповідальність має свої рівні. Тому що, відповідальність матері, зберегти життя дитині. Відповідальність водія доставити гуманітарний вантаж туди, куди потрібно. Відповідальність цивільних людей, які знаходяться під бомбардуваннями, вижити, не запанікували, не запросити здати місто. І відсутність паніки це показник колосальної мужності цих людей. У журналістів своя відповідальність, у військових своя, а у влади свою.

Попри те, що солідарна відповідальність існує, в кожного своя доля. І в тому, що хтось вижив провини ніякої немає.

І варто зрозуміти, що ці долі, такі як вони є, і важливо цю долю прийняти. Тому що, якщо бабуся тримається за якусь стару хатину і не хоче їхати із оточеного місто, то ймовірність загрози для життя збільшується. І якщо вона не хоче їхати, вам потрібно погодитися із її рішенням. Тому що, якщо насильно забрати з її хатини, то на новому місці вона зійде з розуму і в цьому буде вже ваша відповідальність.

 

Також дуже важливою  такий аспект: якщо людина вижила, то з якою мотивацію вона продовжує жити далі. І важливо, щоб в кожного була ясна відповідь на це питання. Тому що, солдат який йде в розвідку, повинен знати чому він йде на завдання. А наприклад, людина яка здає квартиру за 1000 доларів в місяць для біженців, то очевидно, що в нього мотивація не допомогти, а заробити.

І для подолання синдрому того, хто вижив дуже важливо задати собі питання: навіщо я вижив, навіщо я хочу вижити? Тому що навіть ті, хто потрапляв в дуже загрозливі для життя обставини, вони знали для чого їм зараз потрібно вижити.

І чим ясніше ми розуміємо, для чого вижили, тим менше проявляється синдром і відчуття провини зникає. Є розуміння того, що мені дали шанс для того, щоб ... і тут важливо розуміти для чого. Щоб своїм життям оплатити цей шанс.

Можливо хтось стане видатним хірургом, хтось відкриє щось нове в області фізики і так далі.

І тоді немає відчуття провини, а є відчуття необхідності зробити те, для чого був даний цей шанс. І тому важливо не засмучуватися, що всі загинули, а я вижив, а займатися тією справою ради якої вижив.

Тому що в першому випадку, це відчуття жалю до себе, це егоїстична хтивість, покарання самого себе. І дуже просто почати пити горілку, валятися, зійти з розуму і так далі. Достатньо перестати бути людиною і думати про майбутнє.

А  для того, щоб думати про майбутнє потрібно бути мужнім, мати ясний розум, бажання допомогти іншим і бажання віддячити життя за те, що випала така можливість.

 

А мужність це не мало. Мужність - це здатність любити життя знаючи про неї правду.

Правду, яка заключається в тому, що хороші люди гинуть, що ми хворіємо і що ми так чи інакше помремо. Кожен в свій час чекає на смерть. І для цього розуміння треба дуже багато мудрості. І маючи таку мужність робити своє діло, з душею, з віддачею.

В кожного своє покликання і ніхто не має права судити правильно вона вчинила чи не правильно. Ми всі різні.

І тому якщо вам вдалося вижити, не займайтеся самокопанням і самопокаранням, фактично влаштовуючи собі суїцид.

Якщо дана можливість жити, то зосередьтесь на роботі для інших. Це і є те, ради чого ви вижили. 


Комментариев нет:

Отправить комментарий